Що ти сказала? — Тетяна не могла повірити, що свекруха до такого додумалась.
— Що чула! Я не розумію, а що за реакція в тебе? Я його мати, і Антон може іноді виконувати й мої бажання, а не тільки твої. Хіба не так? Або ти проти?
— Та я навіть обговорювати не хочу цю нісенітницю! Ось же вигадав! — Тетяна виглядала розгубленою, але знала, що відповісти свекрусі.
Що й казати, Тетяні було і страшно, і радісно водночас. Дивне й досі невідоме відчуття! Зовсім скоро вона стане мамою.
Бажана вагітність наближалася до кінця, і хоч Тетяна не надто легко її переносила — доводилось кілька разів лежати на збереженні, але все одно зараз вона була щаслива. Жінка відчувала таку легкість і магію всередині себе, що все інше здавалося нісенітницею. Вона потерпить — головне, щоб малюк був здоровий, а материнство принесло радість.
Синочок, якому вони з чоловіком ще не встигли вибрати ім’я, в останні дні сильно турбував маму. Мабуть, якнайшвидше хотів вирватися зі свого полону. Дізнавшись, що у них буде син, вони з чоловіком були щасливі, адже саме про це мріяли з дня весілля.
Свекруха Клара Карлівна Тані сказала так:
— Тетяно, ти повинна розуміти, що вагітність — це не хвороба, тому й знижки на це я тобі робити не буду. Навіть не думай зображати з себе хвору. Ми всі в свій час через це проходили, всі народжували, і нічого надприродного в цьому не бачили.
І справді, всі ці місяці свекруха ставилася до неї, як і раніше — без поблажок.
Тетяна тоді лише усміхнулася у відповідь. Вона перебувала в стані дивовижного щастя і не хотіла ні з ким сваритися. А свекруху взагалі вважала людиною, не зовсім здоровою на голову.
Ближче до пологів Тетяна подзвонила свекрусі і попросила її допомогти вибрати ім’я для їхнього сина. Робила вона це виключно на прохання чоловіка. Насправді, з ім’ям питання ще було відкритим, і в кінцевому підсумку вибір все одно залишиться за нею. Але Антона не хотіла засмучувати в такий радісний для них час.
— А взагалі які варіанти у вас з Антошею? — почала свекруха з питання.
— Ну, ми думали, може, Діма або Денис, — поділилася Тетяна з Кларою Карлівною.
— Що це за ім’я таке Денис? Якесь несерьйозне. Краще Валерій. Або Віталій. А можна й Леонід. Я знала в юності одного Леоніда, ох, і імпозантний був чоловік! — мрійливо промовила свекруха.
Тетяна лише усміхнулася про себе, слухаючи матір чоловіка. Та дуже любила пригадувати різні історії зі своєї молодості, де вона, звісно, блищала, а всі навколо були без розуму від неї. Вислухавши чергову «лавсторі» від свекрухи, вона попросила, щоб та подбала про Антона, поки Таня буде в пологовому.
— Він такий несамостійний у мене. Або просто я його так розбалувала. Навіть яєчню собі посмажити не може, все на мене сподівається, — ділилася Тетяна з Кларою Карлівною.
— Милий, ти не забула, що Антон — мій син. І повір мені, я як мати обов’язково подбаю про нього. І зовсім не гірше, ніж ти! Все-таки я знаю, що він любить, і знаю, як йому догодити. Ти думаєш, якби я не нагадала, то твій чоловік залишився б покинутим — голодним і невпорядкованим? Ой, як же ні! — відповіла свекруха.
Невістці здалося, що вона чимось незадоволена, але значення цьому не надала. Навіщо псувати собі настрій якимись домислами перед таким чудовим подією?
А перед самим від’їздом до пологового сталося дивне явище, яке остаточно переконало Тетяну в тому, що в матері чоловіка не все гаразд з головою.
Свекруха особисто приїхала до них додому. З самого порога вона була надто ввічливою і навіть якоюсь солодкуватою. З чого б це, подумала Тетяна? Адже Клара Карлівна ніколи не відзначалася любов’ю до невістки.
— Ну що, Танечко, готова ти до найважливішої події в своєму житті? О, я пам’ятаю себе в той час! Таке не забути! Ти знаєш, я тоді захищала свою кандидатську, а Ілля, батько твого чоловіка, мені в цьому допомагав. Антошка вже просився назовні, але в мене була призначена захист. Я дуже хвилювалася, це й зрозуміло. Тут будь-хто переживав би, а тим більше жінка в такому становищі.
Так ось. Коли мені вже дуже треба було їхати до лікарні — так прижало, а комісія ще не всі питання мені задала, мій Ілля встав і сказав впевнено:
— Якщо ви прямо зараз не відпустите цю жінку, то новоявлений кандидат наук народить просто тут, перед шанованою комісією.
Ой, що тут почалося! Усі заахали і заохали, кинулися до мене. Терміново викликали швидку, і мене відправили в пологовий, де на світ благополучно з’явився Антон, — задоволено згадувала Клара Карлівна.
— Цікава й захоплива історія, — усміхнулася Тетяна, яка слухала її принаймні в п’ятий раз. — Ось тільки син зовсім не в вас пішов. З наукою в нього якось не склалося.
— Так, так, у цьому ти права. Але нічого страшного. У нього ж багато інших талантів. Наприклад, мій син вміє заробляти гроші. А це зараз значно важливіше! Та, до речі, коли ти до пологового — ти ж не сказала мені?
— Планую на наступному тижні, якщо все нормально. Десятого.
— Ну от і славно. Я думаю, що все буде так, як ти плануєш. Ти молода, здорова, і спокійно народиш мого онука.
Помовчивши хвилини дві, ніби збираючись із силами, свекруха видала фразу, після якої в невістки навіть потемнішало в очах.
— Ну отже, ти полежиш поки в пологовому, а ми в цей час з Антоном на море злітаємо, — просто і без зайвих ліричних відступів сказала їй свекруха.
— Що?! Я не зрозуміла або почула неправильно. Куди ви збираєтеся з моїм чоловіком? — Тетяна виглядала ошелешеною.
— А чому ти так реагуєш? Тебе ж усе одно кілька днів дома не буде, ти в лікарні лежатимеш. А я вже десять років на море не була! Десять! Ну, подумай сама, чому б цією можливістю не скористатися? Тобі ж байдуже, де ми будемо в цей час?
— Ні, мені не байдуже те, що стосується МОГО чоловіка. Чому ви вирішили, що саме цим має займатися мій чоловік у такий важливий для нас із ним момент сімейного життя?
— Та я ж тобі кажу — яка різниця, чим він буде займатися, поки ти лежиш у пологовому? Потім — так, а зараз же!
— Як це — яка різниця? Та ви що? Ви в своєму розумі, щоб навіть думати про таке?
— А ти не кричи. Краще добре подумай. Тобі ж зовсім не до чоловіка буде в ці дні. Пологи — це дуже відповідальна справа. Ну, за що ти за нього вчепилася, за Антона, скажи мені? Відпусти чоловіка зі мною на море. Я говорила з Антоном на цю тему, і, здається, він зовсім не проти. І з задоволенням погодиться відвезти свою улюблену мамочку на морське узбережжя. Та ми й полетимо всього лише на тиждень. А до твоєї виписки повернемося. Обов’язково!
— Послухайте, я проти, і це неправильно. Зовсім неправильно! Ось ви мені щойно розповідали про те, що батько Антона був поруч з вами в такий відповідальний момент. Підтримував, підбадьорював, давав вам сили своєю присутністю. Ви знали, що він любить вас обох — і свою дружину, і ще не народженого на той момент синочка. Тому й був поруч. І це правильно. Так і треба робити. А те, що пропонуєте ви, — це повна маячня! Тобто я буду мучитися, страждати, переживати, а мій чоловік у цей час розважатиметься на морі?
— Ой, ну гляньте на цю егоїстку! Та тобі ж усе одно буде в той момент! У тебе ж перейми будуть, а потім пологи, а потім скільки ще відходити від усього цього жаху.
— Я проти. І не треба тут вигадавати та лякати мене. Ніяких перейм не буде. У мене планова операція. І через кілька годин я навіть зможу побачити свого чоловіка, а він мене і сина. Ця клініка приватна, і туди можна приходити в палату практично одразу після операції. Мій чоловік спочатку з дому переживатиме за нас із сином і підбадьорюватиме мене теплими словами. А потім сам прийде до нас. Зрозуміло вам? — впевнено і навіть різко промовила Тетяна. — Я маю відчувати його підтримку в непростий для себе момент. А те, що ви пропонуєте, — це егоїзм чистої води!
— Ось як ти заговорила! Це ти егоїстка, моя мила. Тільки про себе думаєш. То що, це остаточно — не пустиш сина зі мною? Ти добре подумала? Тим більше — раз операція буде. Якраз поки оклиматимешся, а там уже й Антон повернеться. А мені одній доведеться летіти в таку далечінь! Самій тягати важезну валізу, вирішувати всілякі питання з чужими і не завжди порядними людьми. Ти це мені пропонуєш? Так, як?
— Саме так, летіть одна.
Свекруха пішла від неї ні з чим. Але від своєї ідеї вона не відмовилася. І як тільки Тетяну відправили в клініку на планове кесарівське, мати подзвонила Антонові.
— Чому ти послухав свою дружину, а не мене, твою матір? Скажи мені, як так можна? Ти мене зовсім не любиш, так? В якійсь мірі я попросила тебе про щось. І ти відмовляєш людині, що подарувала тобі життя!
— Мамо, ну не відпустила мене Таня. Що, мені сваритися тепер? Зараз, перед пологами? Ти сама подумай! Це якось неправильно.
— А я подумала. І багато про неї зрозуміла. Егоїстка вона, тільки про себе й дбає! — розпалювалася Клара Карлівна.
— Мамо, Таня права. Для тебе це чергова примха — поїздка до моря, а для дружини найважливіша подія в житті. Тим більше, ми так довго цього чекали. Ти ж знаєш, як довго в нас не виходило із вагітністю. І що тепер? Вона в пологовому, а я — на морі?
— Та вже знаю. У вас усе не як у людей. Відшукав собі незамінну, — бурчала невдоволено мати.
— Мамо, ну що не так? Я ж дав тобі грошей — їдь. У чому проблема? Ти ж не безпорадна старенька, а цілком ще молода жінка. Повна сил і енергії! Красуня при цьому, — Антон знав, на що треба тиснути в розмові з мамою.
— Та годі тобі, скажеш теж. П’ятдесятник розміняв, молоду знайшов, — задоволено усміхнулася жінка.
— Ото й славно. Я ж кажу — молода! А яка ще має бути? Так, все, питання вирішене. Збирайся і їдь сміливо.
— Ну, гаразд, я все владнаю. Тим більше, що грошей ти мені справді дав досить. Може, Лідію з собою покличу. А як ти думаєш?
— Ото й добре. Так і зроби. Поїдь з тіткою Лідою. А я все ж тут залишуся і чекатиму появи нашого Дениска. А ти відпочинеш і повернешся назад уже бабусею.
— Все-таки вирішили назвати мого онука Денисом? — здивувалася мати. — А може, все ж Леонідом? Тільки послухай, як звучить! Лео, Льоня, Леонід!
— Мамо, не починай. Це наш син, і ми самі вирішимо, як його назвати. Все, йди збирайся, у тебе часу мало.
— Та, побіжу. Ще Ліду треба вмовити.
Клара подзвонила своїй давній подрузі. Лідія спочатку здивувалася такій пропозиції. Але потім погодилася, і невдовзі жінки поїхали на море, де провели чудовий тиждень на теплому вересневому пляжі.
Повернувшись додому, свекруха перш за все поїхала до будинку сина, щоб подивитися на онука. Тетяна з Дениском уже кілька днів як були вдома.
— Ой, який гарненький! На дідусю свого, Іллю, схожий. Правда ж, Антош? — милувалася свекруха.
— Не знаю. Що там можна зараз зрозуміти? На себе він схожий, — з теплою усмішкою відповів Антон.
— Та не скажи. Ти от відразу, з першого дня, був схожий на мене, — гордо видала Клара Карлівна. — І зараз у тебе моя зовнішність, і характер мій, твердий, як кремінь. Як сказав — так і буде. Вітаю тебе, Тетяно, з народженням сина! Молодець, такого богатиря нам народила.
— Дякую, — стримано відповіла вона, образа ще не покидала душу невістки.
— Та, до речі, Антоша, а ти не міг би відвезти мене на вихідних до Варвари? Вона живе в п’ятдесяти кілометрах. Запрошувала в гості. Та ж не на рейсовому автобусі мені їхати?
— Клара Карлівна, ви знову за своє? Ніде мій чоловік не поїде. Він буде з нами — з власною дружиною і новонародженим сином! А ви хоч в Африку вирушайте! Ще одна така просьба — і вас тут, у нашому домі, більше не буде! Майте це на увазі! — твердо промовила невістка, дивлячись свекрусі в очі.
Антон лише винувато посміхнувся матері.
«Що робити, вона моя дружина, і я її слухаюсь,» — говорив його погляд.
— Ну, добре. Я сама поїду. А то твоя дружина дійде до того, що заборонить мені мого онука бачити. З неї станеться, — з образою проговорила свекруха.
— То їдьте. А нашу родину залиште в спокої. У нас і без ваших примх зараз турбот по горло! — бадьоро відповіла смілива невістка.
Свекруха нарешті зрозуміла, що в родині сина керує зовсім не чоловік. І спокійна досі невістка раптом показала свій справжній характер. Жінці довелося з цим змиритися.
Краще кволий мир, ніж скандали й образи.
