— Мамо, ти тільки не серчай, але Оля знову покликала Настю, — тихо сказав Андрій, підтягнувши голову до плечей.
— Знову?! Ти ж казав, що її не буде! — миттєво вибухнула Тетяна.
— Мамо… ну це ж її сестра. Вона не може не покликати її.
Тетяна з обуренням стиснула губи. Її розривало від суміші злості, образи і розчарування. Хотілося взяти невістку за плечі, струсити і спитати: «Дівчино, навіщо тобі це?!»
— Чудово. А від мене ти чого хочеш, Андрію? Щоб я знову мовчала і робила вигляд, що все прекрасно?
— Я хочу, щоб ти приїхала, щоб ми всі були разом. Я, Оля, ти. Ну і Настя. Олиних батьків не буде, вони попередили, що поїдуть за місто.
Його точка зору була зрозуміла: намагається балансувати. Як і його дружина. А от що тепер робити Тетяні? Відмовляти — некрасиво. А якщо поїхати, знову доведеться терпіти цю фіфу, на яку все сімейство Олі дивиться як на пророка. Здавалося б, Тетяні мало б бути байдуже. Але якось не було.
Вперше Тетяна побачила Настю на весіллі сина. Святкування проходило за містом, молоді орендували кілька будиночків для відпочинку. Все було по-сімейному: столи в сільському стилі, дерев’яні лавки, шашлик на мангалах.
Насті не сподобалося зовсім нічого.
— Плаття, звичайно, миле, але пахне середньовіччям, — прошепотіла вона сестрі ще до церемонії так голосно, щоб всі почули.
Тетяна тоді застигла: не могла повірити, що сестра може сказати таке в день весілля.
Але це було тільки початком.
За столом вона вкинула:
— Ой, цей салат… Щось типу олів’є? Таке більше під поминки пасує, а не для весілля.
Потім, вже хрумкаючи грінками, Настя додала:
— Хоча з винцем зійде. Але краще б зі мною порадилися, коли вибирали. Вам якогось кисляка підсунули.
Тетяну аж перекосило. До середини застілля почав дергатися правий око. Рука тягнулася до тарілки. Хотілося вмочити нахабну гостю в той самий салат.
Оля ж сором’язливо усміхалась, трохи зігнувшись. Андрій робив вигляд, що нічого не чує. Здавалося, Настя дратувала тільки свекруху.
— А м’ясо? — продовжувала вона, копирсаючись у шашлику. — Це взагалі що? Куди дим подівся? Не знаю, як можна так зіпсувати шашлик.
При цьому вона щосили налягала на закуски, сміялася, веселилася і навіть просила ставити свої пісні.
— Шкода, що я не здогадалася заздалегідь обговорити зі Олею стіл. Я б підказала, як зробити… пристойно, — кинула вона Тетяні між справою.
— Настя, — Тетяна криво усміхнулася, — а ви хоч одне свято в житті самі організовували? Чи завжди обмежуєтесь порадами?
Настя стиснула губи, але промовчала. Тетяна теж не стала розвиватись. Вона не хотіла псувати весілля.
Але зараз…
— Я подумаю, — коротко сказала вона Андрію.
— Просто приїжджай. Ми хочемо тебе бачити. Оля теж. Вона… ну… правда старається.
Вона старається. У цьому й проблема.
Після розмови з Андрієм Тетяна ходила сама не своя. Їй треба було знову опинитися за одним столом з людиною, від голосу якої хотілося морщитися. Уже кілька днів Тетяна не могла прийняти рішення. Вона все відкладала, ніби сподіваючись, що проблема якимось дивом розсмокчеться сама.
Справа була не тільки в Насті. Оля була дуже доброю і старанною, але в присутності сестри ці риси загострювалися до безмежного бажання догодити. Можливо, це б дратувало навіть більше, ніж репліки Насті.
Можливо, корінь проблеми ховався в сваті. Маргарита Борисівна була суворою жінкою з командним голосом і вічно серйозним виразом обличчя. Вона дивилася на все так, ніби заздалегідь осуджувала, навіть якщо просто розглядала тюль чи акваріумних рибок.
Тетяні вистачило того самого весілля, щоб втратити все бажання спілкуватися зі сватею.
— Так, ще й придумали… За містом відзначати. Там же ввечері комарі налетять, не продихнути буде, — причитала вона.
— Маргарито Борисівно, ну, молоді захотіли саме так, — миролюбно заперечила Тетяна, хоча сама не була великою фанаткою «природи».
— Молоді захотіли! А свято для кого: для них чи для нас? — з претензією в голосі спитала Маргарита.
Дуже швидко стало ясно, що саме Настя успадкувала все «найкраще» від матері: манеру триматися, тон, нерушиму впевненість у своїй правоті. До цього додалися ефектна зовнішність, гострий погляд інспектора та звичка будувати з себе експерта у всіх сферах життя.
На їхньому фоні Ольга здавалася прийомною. Мов канарка, що затесалася в гніздо яструбів. Надто м’яка, ввічлива, з вічною усмішкою на обличчі. Ольга ніколи не була в чомусь впевнена, сумнівалася, перепитувала й питала. Частково це імпонувало Тетяні. Було приємно, що її син знайшов жінку, здатну слухати.
— Тетяно Павлівно, а вам з кропом чи без? — питала Оля, готуючи борщ.
— Як тобі зручніше, Оль.
— Ну скажіть. Мені важливо.
Саме ці «мені важливо» і підкупали Тетяну. У відповідь вона показувала, як зручніше різати овочі, допомагала, коли просили, частково брала на себе організацію свят. І Ольга приймала це з вдячністю.
Але коли з’являлася Настя, все переверталося з ніг на голову. Оля починала метатися, губитися, переглядати меню.
— Нормально, якщо буде просто курка? — питала вона по три рази перед звичайними сімейними посиденьками.
Тетяна зрозуміла, наскільки все запущено, коли потрапила на день народження Олі. Це було минулого року. Святкували в тісному колі, але стіл замовили в модному ресторані в центрі.
Інтер’єр — як на картинці: стіни з фактурною штукатуркою, свічки для підігріву страв, подача на широких кам’яних тарілках. Тетяна не знала добру половину інгредієнтів у меню. Решта… Лосось, тунець, крабове м’ясо. Не імітація, а справжнє. Очевидно, що це було гучно дорого.
Коли Тетяна дізналася, скільки Оля віддала за цю вечерю, у неї очі на лоба вилізли. А Настя відреагувала стриманою усмішкою.
— Ну нарешті. Хоч не соромно перед людьми. Є що поїсти, — сказала вона, потягуючи біле вино.
Усі переглянулися. Одна з подруг Олі підняла брову, Андрій похмуро глянув на свій бокал. Тетяна тихо зітхнула.
— Дякую, Настя, — відгукнулася Ольга з щирим полегшенням. — Я дуже старалася.
— Так, зараз бачу, що старалась. Не як на твоїй… ну, ти зрозуміла, — махнула рукою Настя, уникаючи слова «весілля» як лайки.
Тетяна втрималася тільки тому, що в Олі був день народження. І тому, що вона дивилася на сестру з такою собачою відданістю у погляді, ніби перед нею був тренер національної збірної зі святкувань.
Пізніше, коли вони їхали додому, Тетяна обережно спитала:
— Олю, а тобі не образливо?
— Образливо що? — здивувалась невістка.
— Що ти так стараєшся, а їй усе не те. Та й загалом… Ти ніби не для себе це робиш, а для інших.
Ольга знизала плечима. Вона відповіла не одразу, міцно задумавшись.
— Я просто хочу, щоб навколо всі раділи. Якщо навіть Насті сподобалось, значить, все добре. Вона ж така пряма. Якби було погано — сказала б.
— А ти? Ти сама рада?
— Я? — Оля зам’ялася. — Ну… Я рада, що всі залишились задоволені.
У цей момент все стало ясно. У Олі немає власних бажань. Вона хоче, щоб всі навколо були задоволені. Мама, сестра, свекруха. З одного боку, це робило її милою і зручною. З іншого — знецінювало її саму. Ніби у неї немає права голосу.
Тетяні це стало здаватися… несправедливим. Невістка їй подобалася. Хотілося, щоб вона розправила плечі, набула своєї думки, не боялася образити оточення.
Саме тому Тетяна вирішила поїхати. Викликала таксі, купила торт, взяла пляшку шампанського і поїхала.
Квартира Олі була святкова. Наклейки, гірлянди, якісь складні плетені з паперу прикраси… Невістка зустріла Тетяну в пишній червоній сукні, але з пом’ятою зачіскою. Напевно, щойно був марафон з пилососом і плитою.
— Тетяно Павлівно! Проходьте, будь ласка. У нас все майже готово, — швидко промовила вона, забираючи пальто.
Тетяна встигла помітити, що невістка напружена. Отже, Настя вже тут.
І точно. На кухні воссідала вона. У строгій чорній сукні, з келихом вина і поглядом іменитого критика. Настя привітала Тетяну холодною усмішкою.
— О, мама Андрія. Доброго вечора.
— Та вже, доброго… — тільки й пробурмотіла Тетяна.
Обидві розуміли, що не подобаються одна одній, але тримали крихке перемир’я.
По столу одразу було видно: його накрили під Настю. Фрікасе, лагман, устриці, якісь повітряні штуки в маленьких креманках. Усе це було гарне, але незвичне на смак. Тетяна віддала б перевагу пюре з куркою, а не цьому гастрономічному розносолу.
Однак Настя не була б Настею, якби не причепилась.
— Червону ікру купили в банках, так? Олю, ну скільки тобі казати. Справжня — на вагу. Ну, хоча б не імітована, вже добре.
Тетяна боялася зіпсувати свято. Боялася лізти в чуже життя. Але ще більше вона боялася знову промовчати і місяцями думати про те, що потрібно було сказати.
— Знаєш, Настя, — почала вона вкрадливо, — ти щоразу приходиш на все готове. У чужу квартиру, за чужий стіл, на організоване кимось свято. І при цьому ведеш себе так, ніби заплатила за це зі свого гаманця.
У кімнаті повисла тиша. Настя підняла брову.
— Не подобається тобі ікра — не їж, — продовжувала Тетяна. — Хочеш викрутасів — готуй сама. А поради тримай при собі, поки про них не просять. Бо це — нахабство, а не ознака смаку.
Настя побіліла. Вона беззвучно рухала губами. Схоже, не могла знайти слів. Андрій дивився на матір з настороженим виразом. Ольга нервово кручила серветку.
— І останнє, — додала Тетяна, — не треба псувати людям вечір. Особливо тим, хто для цього вечора старався. Оля — розумниця. Все організувала сама, з душею. І, на мій погляд, це варте хоча б тиші, якщо вже комусь не вистачає виховання.
Настя не витримала і різко встала.
— Я не зобов’язана це слухати. Грубіяніть тут тільки ви.
— Я кажу те, що соромляться сказати інші, — спокійно відповіла Тетяна.
Настя глянула на Олю, але очікуваної підтримки не було. Сестра лише опустила очі, ніби мовчки погоджуючись. Настя метнулася до виходу з ображеним виглядом.
— Ніг моїх тут більше не буде!
Гримнула дверима. За столом повисла напружена тиша.
Тетяна спробувала витягти всіх із похмурого настрою. Вона налила собі шампанського і підняла келих.
— А я хочу випити за Олю. Ти молодець. Все дуже смачне.
Ольга почервоніла. У неї в очах було щось на межі сліз, але вона кивнула. Навіть посміхнулась. Не просто ввічливо, а щиро, хоч і несміливо.
Андрій увімкнув тиху музику, потім поставив новорічну комедію на фон. Постепенно напруга почала розсіюватися. Вони заговорили, сміялися, чокалися.
У якийсь момент, коли Андрій вийшов покурити на балкон, а Тетяна вирішила допомогти з посудом, Оля підійшла ближче.
— Дякую вам… Спочатку я засмутилася, що вона пішла, але… вона справді іноді перегинає з цим, — тихо зізналася невістка.
— Менше озирайся на цю царівну, — проворчала Тетяна. — І не забувай робити так, як зручно тобі, а не іншим. В усьому хороша золота середина.
Решта свята пройшла без обговорення смаку вина, стриманого презирства і поблажливих поглядів. Тетяна, жуючи бутерброд із тією самою «неправильною» ікрою, раптом зрозуміла, що тепер у них справді сімейний Новий рік.
